(17.01.1980 – 20.02.2014)
Андрій був старшою дитиною у сім’ї. Крім нього в родині виховувалася молодша донька Ольга, яка нині працює лікарем у Києві.
У 1986–1995 роках навчався у київській загальноосвітній школі №73. Це була українська школа, і мама згадувала, що це було принциповим рішенням – віддати сина саме туди.
У 1998 році хлопець закінчив Київське вище професійне училище та отримав диплом кухаря.
Після проходження строкової служби в армії Андрій продовжив навчання. У 2001 році він отримав диплом з відзнакою професійно-технічного училища №17 (тепер — КВПУЗТ імені В. С. Кудряшова), здобувши кваліфікацію помічника машиніста електропоїзда.
А у 2007 році закінчив Київський університет економіки і технологій транспорту (нині Київський інститут залізничного транспорту Державного університету інфраструктури та технологій) за спеціальністю «Електричний транспорт» та здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка.
Протягом 2001–2008 років Андрій Мовчан працював помічником машиніста у моторвагонному депо станції Фастів. І весь цей час мріяв про більш творчу професію.
Не наважившись складати іспити на акторський факультет театрального інституту, Андрій, тим не менш, отримав роботу у театрі: з 2009 по 2012 рік він працював електромеханіком, а з 2012 року і до загибелі – електроосвітлювачем сцени у Національному театрі імені Івана Франка. За спогадами колег, дуже відповідально ставився до своїх обов’язків, вникав у суть спектаклів, на яких працював. Декілька разів з акторами театру гастролював у театрі Заньковецької у Львові.
У 2004 році Андрій брав участь у мирних протестах під час Помаранчевої революції, а також став членом «Демократичного альянсу» і навіть балотувався від партії на парламентських виборах 2012 року (№ 92 виборчого списку).
Власної родини Андрій не мав. Любив читати, цікавився історією України та мистецтвом, займався художньою фотографією, захоплювався альтернативною музикою.
Участь у Революції Гідності. Андрій Мовчан перебував на Майдані майже кожного дня з перших днів мирних протестів у листопаді 2013 року. Був волонтером: розносив їжу на барикади, працював в інформаційному центрі. Колеги у театрі не знали, що після роботи він завжди приходив до протестувальників, а рідні підтримували. Сестра Андрія приєдналась до нього і теж стала волонтеркою Майдану.
18 лютого 2014 року Андрій востаннє пішов на роботу до театру, а звідти вкотре відправився на Майдан. У цей день у своєму записнику він написав: «Все буде добре». Коли у наслідок штурму спецпризначенців Майдану незалежності запалав Будинок профспілок, Андрій взяв участь у порятунку медикаментів, які там зберігались.
Ольга, сестра Андрія, яка чергувала на території Михайлівського собору як лікар-волонтер, згадує, що саме там, біля воріт, востаннє бачила брата о 5 ранку 20 лютого 2014 року. Звідти він знов пішов на барикади.
Вранці того дня силовики після майже двох діб протистояння на майдані Незалежності почали відходити вгору по вулиці Інститутській. Протестувальники почали наступ, у тому числі і на схили, щоб відтіснити підрозділ спецпризначенців із жовтими пов’язками на рукавах, який з’явився біля будівлі Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України («Жовтневого палацу») і вів прицільну стрільбу по майданівцях. Близько 09:20 спецпризначенці відійшли до так званої снігової барикади, або ж барикади № 8, поруч із верхнім виходом зі станції метро “Хрещатик” на вулиці Інститутській.
Очевидно, Андрій Мовчан допомагав виносити поранених біля «Жовтневого палацу». Однак з’ясувати, як саме та за яких обставин він отримав смертельне вогнепальне поранення, не вдалося. Збереглися архівні фотографії, на яких видно, як пораненого Андрія відтягають у бік споруди «Жовтневого палацу». За даними слідства, поранення Андрій отримав саме на в’їзді до нього о 09:26. Пораненого занесли спочатку до будівлі, де намагалися запинити кровотечу, потім до готелю «Козацький». Один з медиків, які намагалися врятувати життя майданівця, Андрій Кухар, згадував: «…я надавав допомогу Андрію Мовчану. У нього було тяжке поранення стегна, пробита головна артерія. І він помер внаслідок дуже великої крововтрати. Я затампонував йому рану, вісім бинтів там пішло, але просто на моїх очах з нього витекла ціла калюжа крові і ще багато крові витекло в таз. Ми передали його на «швидку» ще живим, але, на жаль, він помер від такої величезної крововтрати…».
Тіло загиблого побратими перенесли до Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Андрія Мовчана поховано у селі Великі Осняки Ріпкинського району Чернігівської області, звідки родом його матір. Йому було 34 роки.
Нагороди:
За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Андрію Мовчану присвоїли звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Почесний патріарх УПЦ Філарет 4 липня 2015 року нагородив Мовчана Андрія медаллю «За жертовність і любов до України».
Пошанування
Верховний архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ Святослав 8 травня 2016 року відзначив Андрія Мовчана почесною грамотою (посмертно).
Ім’я та портрет Героя викарбувані на тимчасовому меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві, що на алеї Героїв Небесної Сотні та на Меморіалі пам’яті Героїв Небесної Сотні у Львові (вул. Кривоноса).
28 вересня 2014 року нагороджений нагрудним знаком № 0373 “Майдан честі та гідності” за видатний вклад у справу визволення України (посмертно).
20 лютого 2015 року у Києві на фасаді будівлі Київського вищого професійного училища залізничного транспорту імені В.С. Кудряшова (вул. архітектора Кобелєва, 1/5), де навчався герой, відкрито меморіальну дошку.
14 квітня 2015 року у Києві на фасаді будівлі спеціалізованої школи № 73, що на проспекті Перемоги, 86, місці навчання героя, на його честь відкрили меморіальну дошку.
23 серпня 2015 року у селі Великі Осняки Андрію Мовчану відкрили пам’ятний знак. 20 лютого 2016 року нагороджений відзнакою «Герой Киянин» (№075) (посмертно).
23 березня 2016 року в Києві на фасаді будівлі Державного економіко-технологічного університету транспорту (з 2016 року – Державний університет інфраструктури та технологій), що знаходиться на вулиці Івана Огієнка, 19, де навчався герой, йому було відкрито меморіальну дошку.
В Чернігові одну з вулиць та провулок названо на честь Андрія Мовчана.
Посилання на джерела інформації:
https://ato.kyivcity.gov.ua/content/movchan-andriy-sergiyovych.html?PrintVersion
http://www.ukrgeroes.com.ua/MovchanAS.html
http://www.ukrgeroes.com.ua/MovchanAS.html
https://nebesnasotnya.com/andrij-movchan.html
https://rpadm.cg.gov.ua/index.php?id=20064&tp=1
