12.06.2003 – 24.02.2024
все одно від мене нічого не залежить».
Потрібно максимум робити.
Так вчили. То й так працюємо.
(вислів Леона)
Тiтаренко Леон народився у місті Києві 12 червня 2003 року.
З самого дитинства проявляв себе як особистість, що має свою точку зору, свою думку, свій погляд. І цей погляд завжди був у бік захисту слабких, відстоювання справедливості, допомоги нужденним.
Після закінчення школи № 58 у 2022 році вступив до Державного університету інфраструктури та технологій на освітню програму «Транспортний менеджмент».
З січня 2022 року по січень 2023 року Леон працював черговим по вокзалу, а згодом інженером другої категорії станції Київ – Пасажирський.
Леон намагався всюди прикласти зусиль, щоб бути корисним для країни і співвітчизників в цій страшній біді. Він зустрічав і проводжав поїзди з пораненими та загиблими. Допомагав вантажити, переносити…
Допомагав словом, допомагав ділом.
Мама Леона розповідає: «Майже з самого початку повномасштабного вторгнення Леон «воював» зі своєю родиною за право бути на передовій і захищати Країну. Ми не могли, не хотіли відпускати 19-тирічного сина і онука. Боляче… Страшно… Якось після роботи Леон сказав: «Мамуль, сьогодні я ніс на руках дівчинку, десь такого віку, як наша (сестричка Леона). Вона міцно охопила мене і плакала. В неї поранена ніжка і око. Але плакала вона не через це. В неї, після того прильоту загинув рідний брат, як сказала вона, схожий на мене… Пробач, мамуль, я маю бути там.. Я маю бути там, де повинен. Я маю робити більше. Я не можу дивитись на те, як знищують нас».
23 лютого 2023 року Леон Тітаренко добровільно вступив до лав ЗСУ. З березня 2023 року він служив у Першій Президентській Бригаді оперативного призначення ім. Гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» (в/ч 3027) Національної гвардії України.
З 24 квітня 2023 року проходив курс підготовки снайперів за кордоном, де набрав максимально високий бал та став кращим снайпером курсу.
Військовослужбовець Національної гвардії України (позивний «MTS») – він приймав безпосередню участь у бойових діях на території Серебрянського лісництва (Донецький напрямок). Під час чергового бою (грудень 2023) втратив одного зі своїх найкращих друзів, та сам отримав важку контузію. Завдяки побратимам з бригади полку «Азов» був врятований та направлений в військовий госпіталь. В той же день Леон самовільно покинув лікарську установу, відмовився від лікування та приєднався до свого взводу, в складі якого продовжив вогневий контакт з противником.
Леон Тітаренко постійно знаходився в районі бойових дій, неодноразово залучався до проведення розвідувальних заходів. Брав безпосередню участь по виконанню завдань, щодо замінування ворожих територій (разом із саперами). Безжалісно знищував ворога та ворожу техніку. Збив самостійно декілька десятків дронів. Надавав медичну допомогу пораненим побратимам та виносив їх з полю бою в зону евакуації. Врятував багато життів.
«Дідусь, дуже важко… часом дуже страшно… але я на своєму місці, з хлопцями. І робимо все, що треба. Є ті, на кого рівняюсь я. Є ті, хто рівняються на мене. Все добре в цьому плані», – розповідав Леон своєму дідусеві Леоніду Михайловичу.
24 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання при переміщенні до більш вигідної вогневої позиції для роботи снайпера, Тітаренко Леон Володимирович, снайпер роти спеціального призначення 1-шої бригади оперативного призначення «Буревій» Національної Гвардії України, зник безвісти в районі міста Ямпіль Донецької області, а 13 квітня під час пошукових заходів був знайдений без ознак життя з численними пораненнями, отриманими внаслідок підриву мінно-вибухового пристрою.
Леон Тітаренко, позивний «MTS», загинув захищаючи Батьківщину. Йому навіки 20-ть….
Це невимовна втрата для рідних, друзів, побратимів, всіх, хто знав Леона.
Друзі згадують:
Мій друг Леон був самим найкращим. Це та людина яка могла бути і братом, і батьком, і другом. Він завжди був готовий підтримати у будь чому, не зважаючи на свої проблеми.
В повсякденному житті Леон був дуже наполегливим і в нього виходило досягати успіху практично всюди, за що він брався.
Леон – це людина, яка завжди мотивувала мене щось робити, рухатися далі по життю. Він був кращим з найкращих! Це був не просто друг, це був брат.
Леон був і залишиться для нас світлою людиною і гарним другом. Він завжди дуже добре і справедливо ставився до людей, які його оточували.
Леон був дуже добрим і щирим, з ним було завжди про що поговорити, він міг підтримати діалог, завжди міг надати підтримку та допомогу, був сміливий і дуже відважний. Дякую йому за те, що відважився піти і захищати нас та нашу країну! Вічна слава і памʼять Герою та другу!
Леон – це лицар нашого часу і гідний син України! Слава йому і честь!
